Пам'ятка для батьків
Психологічна підтримка випускників, які беруть участь у ЗНО
Чому вони так хвилюються?
- Сумніваються у повноті та міцності знань
- Стрес незнайомої ситуації
- Стрес відповідальності перед батьками і школою
- Сумнів у власних здібностях: у логічному мисленні, умінні аналізувати, концентрації і розподілу уваги
- Психофізичні і особистісні особливості: тривожність, стомлюваність, невпевненість у собі
Чим Ви можете допомогти своїй дитині в складний період підготовки та складання ЗНО?
- Володінням інформації про процес проведення іспиту
- Розумінням і підтримкою, любов'ю і вірою в її сили
- Відмовтеся від закидів, довіряйте дитині.
- Якщо школяр хоче працювати під музику, не треба цьому перешкоджати, тільки домовтеся, щоб це була музика без слів.
Участь у підготовці у ЗНО
- Обговоріть, який навчальний матеріал потрібно повторити. Разом складіть план підготовки.
- Разом визначте, «жайворонок» випускник або «сова». Якщо «жайворонок» - основна підготовка проводиться вдень, якщо «сова» - ввечері.
- Проведіть репетицію письмового іспиту (ЗНО). Встановіть тривалість пробного іспиту (3 або 4 години), організуйте умови для роботи, при яких випускник не буде відволікатися. Допоможіть виправити помилки і обговоріть, чому вони виникли.
- Організацією режиму (саме батьки можуть допомогти своєму одиннадцятикласнику найбільш ефективно розпорядитися часом і силами при підготовці до ЗНО)
- Під час підготовки дитина регулярно повинна робити короткі перерви.
- Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодні екзамену вона раніше припинить підготовку, сходить на прогулянку і ляже спати вчасно. Останні дванадцять годин повинні піти на підготовку організму, а не придбання знань.
Як допомогти підготуватися до іспитів
Слово «іспит» переводитися з латинської як «випробування». Безумовно, іспити - справа суто індивідуальна, випускник виявляється один на один з комісією. І батькам залишається тільки хвилюватися за свою дитину. Чудово, якщо у батьків є можливість оплачувати заняття з репетиторами, але їх допомога тільки цим ні в якому разі не повинна обмежуватися. Саме батьки можуть допомогти своєму одиннадцятикласнику найбільш ефективно розпорядитися часом і силами при підготовці до ЗНО. Допомога дорослих дуже важлива, оскільки людині, крім усього іншого, необхідна ще й психологічна готовність до ситуації здачі серйозних екзаменів. Погодьтеся, що кожен, хто, здає іспити, незалежно від їх результату, осягає найважливішу в житті науку - вміння не здаватися у важкій ситуації, а провалившись - вдихнути на повні груди і йти далі.Задовго до іспитів обговоріть з дитиною, що саме їй доведеться здавати, які дисципліни здаються їй найбільш складними, чому? Ця інформація допоможе спільно створити план підготовки - на які предмети доведеться витратити більше часу, а що вимагає тільки повторення. Визначте разом з дитиною її «золотий годинник» («жайворонок» він чи «сова»). Складні теми краще вивчати в години підйому, добре знайомі - у години спаду.
Прочитайте список питань до іспиту. Не соромтеся зізнатися дитині, що вже не дуже добре пам'ятаєте більшість розділів біології, хімії або будь-якого іншого предмета. Нехай вона просвітить вас з тих чи інших тем, а ви ставте питання. Чим більше він встигне вам розповісти, тим краще.
Обговоріть питання про користь і шкоду шпаргалок. У будь-якому випадку допомогти людині може лише та шпаргалка, що написана його власною рукою.
У вихідний, коли ви нікуди не поспішаєте, влаштуйте дитині репетицію письмового іспиту (ЗНО).
Корисно знати
Поради батькам першокласників
Початок навчання дитини у першому класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем. Змінюється життя дитини: усе підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам. Тому психологічний супровід дітей є важливим процесом у їхньому шкільному житті.
Поради батькам першокласників
- З початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше, щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.
- Не підганяйте дитину, розраховувати час - це ваш обов'язок.
- Обов'язково привчіть дитину зранку снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.
- Привчіть дитину збирати портфель напередодні ввечері. Перевірте, чи не забула вона чого-небудь важливого.
- Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів.
- Забудьте фразу „Що ти сьогодні отримав?!", а краще запитайте: „Про що нове ти сьогодні дізнався?".
- Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід − зручний момент для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.
- Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.
- Пам'ятайте, що телевізор - ворог № 1 успішного навчання. Не потрібно вмикати його раніше, ніж усі завдання будуть виконані.
- Протягом дня знайдіть (намагайтеся знайти) півгодини для спілкування з дитиною.
- З перших днів навчання вимагайте виконання режиму дня дитиною, щоб вона лягала спати в один і той же час. Сон для школярів має першочергове значення. У І чверті дитина повинна спати не менше 10-11 годин, потім можна скоротити до 9-10 годин.
- Батькам необхідне терпіння. Ентузіазм перших днів швидко проходить, його місце займає втома. Допоможіть дитині зберегти нормальний ритм і не піддайтеся спокусі зробити їй маленьке послаблення. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть розвинути комплекс неповноцінності. Навпаки, інколи треба похвалити дитину, навіть коли у неї щось не виходить, дати їй невеличкий перепочинок і потім повернутися до виконання завдань.
- Дитина має відчувати, що ви завжди її любите, завжди їй допоможете та підтримаєте.
Якщо ви дотримаєтеся порад у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.
Успіхів вам!
БУЛІНГ У ШКІЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Якщо ти байдужий до страждань інших,
ти не заслуговуєш називатися людиною.
(Сааді)
Булінг (bullying, від анг. bully - хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) - це форма психічного насильства у вигляді утиску, дискримінації, цькування, травлі, бойкоту, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного та психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей, які не здатні захистити себе в даній ситуації. Булінг - явище глобальне і масове.
Булінг характеризують чотири головні компоненти:
- по-перше: це агресивна і негативна поведінка;
- по-друге: булінг здійснюється систематично;
- по-третє: булінг відбувається у взаємостосунках, учасники яких мають неоднакову владу та фізичні можливості;
- по-четверте: булінгова поведінка є навмисною.
Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні до жертви, прагнення підкорювати собі, боротьба за лідерство, потреба у підпорядкуванні лідерові або нейтралізації суперника; зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них; агресивність і віктимність; наявність у дитини-жертви психічних і фізичних вад; відсутність предметного дозвілля; бажання принизити заради задоволення, розваги чи самоствердження; потреба у самоствердженні та навіть у задоволенні садистських потреб окремих осіб. Булінг також може виникати як компенсація за невдачі у навчанні, суспільному житті, а також від тиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих, при недостатній увазі з боку дорослих тощо; як крайня міра, коли учень вичерпав всі інші можливості для задоволення своїх потреб, і у випадках, коли учні протестують проти певних правил, виражаючи невдоволення, прагнучи зруйнувати дещо в своєму оточенні. Булінг у шкільному середовищі може виникати і тоді, коли відбувається боротьба між учнями за вищий статус у груповій ієрархії, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю учнем свого мікросоціуму.
Рольова структура булінгу має три елементи:
- булер, або булі: переслідувач, агрессор;
- жертва;
- спостерігачі.
Виходячи із практичних спостережень, можна визначити наступні форми шкільного булінгу:
- Фізичний шкільний булінг - умисні поштовхи, удари, стусани, побої нанесення інших тілесних ушкоджень, різного виду знущання, образливі жести або дії, пошкодження особистих речей та інші дії з майном (крадіжка, грабіж, ховання особистих речей жертви), фізичні приниження та ін. Серед характерних ознак фізичного булінгу можна виокремити: сліди від ударів, гематоми, синці, подряпини, порізи, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі. Коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент.
Сексуальний булінг є підвидом фізичного та означає дії сексуального характеру. Його важко розпізнати, тому що жертва сексуального булінгу панічно боїться розповісти про це дорослим, замикається у собі, постійно плаче насамоті, категорично відмовляється надавати будь-яку інформацію, може вчиняти спроби суїциду.
- Психологічний шкільний булінг - насильство, пов'язане з дією на психіку, що завдає дитині психологічного травмування шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно заподіюється емоційна невпевненість жертви. До цієї форми можна віднести:
- вербальний булінг: образливе ім'я, з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, поширення образливих чуток, словесне приниження, бойкот та ігнорування, залякування, використання агресивних жестів та інтонацій голосу для примушування жертви до здійснення певних дій, систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини), задерикуватість, ігнорування або ізоляція (жертва навмисне ізолюється, виганяється або ігнорується частиною учнів або всім класом), психологічне приниження, погрожування тощо. Для дітей, які зазнали проявів вербального булінгу характерні наступні ознаки: вони часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом, знервовані або відсторонено замкнуті, прикидаються хворими, щоб уникнути відвідування школи, мають яскраво виражені прояви страху, нервові тики, нічні скрикування, відлюдькуватість, замкнутість.
- вимагання (грошей, коштовних або інших речей, їжі, примус що-небудь вкрасти);
- кібербулінг - новітній спосіб знущання з використанням електронних засобів комунікації, який включає: приниження та цькування за допомогою мобільних телефонів, гаджетів, Інтернету (пересилання неоднозначних зображень і фотографій, обзивання, поширення чуток, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу інтернет, цькування через соціальні мережі та ін.). Серед характерних ознак кібербулінгу можна визначити наступні: дитина дуже багато часу перебуває в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, буває при цьому знервованою, полохливою, сумною та тривожною, в дитини проблеми зі сном, вона проситься залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять. Іноді це може бути її єдиним способом соціалізації.
ПОРЯДОК ПОДАННЯ ТА РОЗГЛЯДУ ЗАЯВ ПРО ВИПАДКИ БУЛІНГУ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)"https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-19
Процедура подання (з дотриманням конфіденційності) заяви про випадки булінгу (цькування)
1. Усі здобувачі освіти, педагогічні працівники закладу, батьки та інші учасники освітнього процесу повинні обов’язково повідомити директора навчального закладу про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.
2. На ім’я директора закладу пишеться заява (конфіденційність гарантується) про випадок булінгу (цькування).
3. Директор закладу видає наказ про проведення розслідування та створення комісії з розгляду випадку булінгу (цькування), скликає її засідання.
4. До складу такої комісії входять педагогічні працівники (у тому числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого та булерів, керівник навчального закладу та інші зацікавлені особи.
5. Рішення комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів комісії.
Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) та відповідальність осіб, причетних до булінгу
- Директор закладу має розглянути звернення у встановленому порядку.
- Директор закладу створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з’ясовує обставини булінгу.
- Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то директор ліцею повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.
- Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 1734) Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Рекомендації підліткам та старшокласникам для ефективної міжособистісної взаємодії та дистанційного навчання під час карантину
• Режим дня під час карантину має приблизно співпадати з режимом у повсякденному житті без карантину.
• Розпишіть свій час протягом дня, об’єднавши різні сфери: відпочинок, навчання, пізнання нового, фізичні заняття, час для особистої гігієни, спілкування з друзями по відео зв’язку, читання літературних джерел тощо.
• Виокремлюйте для себе на певний час у добі побути насамотi, знаходячись постійно поруч з рідними вдома.
• Спілкуйтесь з батьками на теми, які цікаві й важливі для вас.
• Зрозумійте важливість поступового виконання навчальних завдань, без відкладання «на потім», адже потім накопичується психофізіологічне напруження, що може призводити до нервових зривів.
• Постійне знаходження в замкненому просторі з близькими людьми передбачає спільну взаємодію. Тому важливо чути й вміти допомагати один одному спокійно.
• Важливо зрозуміти власну відповідальність під час карантину і спокійно займати свій час в умовах замкненого простору без супротиву й виходу на вулицю. Це не канікули, коли можна вільно гуляти, а час відповідальності кожного в самоізоляції.
• Якщо відчувається внутрішня напруга або роздратування важливо фізично пострибати, побігати, присідати, а також можна малювати або писати про свої почуття й стан на аркуші паперу, потім порвати його та викинути у смітник.
• Говоріть з батьками про свої почуття, відчуття, думки. Висловлювання «Я-посиланням», замість «Ти» унеможливлює звинувачення один одним і допомагає бути почутим в своїй родині.
• Намагайтеся бути ближче до своїх рідних. Під час карантину кожен громадянин може стати більш об’єднаним зі своїми родинами. Спробуйте почути батьків з їх проханнями, потребами, бажаннями.
• Продумайте, які спільні ігри, спільні дії можна зробити всією сім’єю (настільні ігри, волейбол паперовим м’ячем, кидання подушками, спільне малювання без слів на одному аркуші і т.д.).
• Контролюйте час, проведений перед монітором комп’ютеру, планшету телефону. Пам’ятайте, відповідальність за ваше здоров’я на вас. Ставте будильник через годину нагадати про час відпочинку.
• Пам’ятайте, що все минає і час карантину мине. Цей час можна використати з позитивом для себе і своєї родини. Для багатьох це новий досвід, але корисний для кожної особистості.
• Будьте здорові: у здоровому тілі здоровий дух!
Поради, як пережити карантин. ►
https://content.e-schools.info/rivne1952/library/для_дорослих60025459453840931.docx
7 ківтня - Всесвітній день здоров'я!
Без здоров’я і мудрість незавидна, і мистецтво бліде, і сила в’яне, і багатство без користі, і слово без сили.
Герофіл
Всесвітній день здоров’я відзначається в день створення Всесвітньої організації охорони здоров’я, устав якої було прийнято 7 квітня 1948 року. На сьогодні до цієї події підключилися двісті країн, які зробили свій вибір на користь здоров’я людей.
Україна була однією із перших таких країн – ще в 1948 р. відбулося підписання відповідних угод, а після отримання незалежності у 1991 році вона поновила свій договір.
А щорічне проведення Всесвітнього Дня здоров’я стало доброю традицією починаючи з 1950 р. Його мета – допомогти людям зрозуміти цінність свого здоров’я та необхідність його збереження, незалежно від віку та місця проживання, статку та професії. В цей день традиційно говорять про глобальні світові проблеми, які загрожують благополуччю всієї планети і кожен рік висувають гасла, зважаючи на проблематику та актуальність тем, пов’язаних з необхідністю збереження здоров’я.
У цей день активно пропагується здоровий спосіб життя, так як це повсякденна турбота задля збереження та зміцнення свого здоров’я. Велике значення в цьому відіграє режим дня. Щоб не гаяти марно часу, його варто розпланувати. Важливо передбачити час для всього: сну і навчання, відпочинку і занять спортом. Найголовніше – режиму дня потрібно дотримуватися обов’язково! Ось основні правила:
- спи не менше 9 годин;
- харчуйся завжди в один і той же час( в раціоні обовязково мають бути сезонні овочі та фрукти);
- дотримуйся особистої гігієни;
- перед виконанням домашніх завдань обов’язково відпочинь;
- виконуй домашні завдання в один і той же час,
- перед сном погуляй на свіжому повітрі,
- лягай спати в один і той же час.
Пам'ятка для батьків
Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання?
Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги?
Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.
Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.
Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.
Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує усі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу в тому, аби дитина переконалася, що вона дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.
Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи. Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався...»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй? Тож будьте гарним прикладом для вашої дитини і допоможіть їй!
Інформації для батьків «Захистіть свою дитину!»
Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.
Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.
Виявляється, насильство – це ще й:
ü Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
ü Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
ü Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;
ü Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
ü Ламання та знищення особистих речей;
ü Використання брутальних слів, лайка;
ü Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
ü Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
ü Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
ü Звинувачування у всіх проблемах;
ü Крити кування думок, почуттів, дій;
ü Поводження із ним/нею як із прислугою;
ü Ігнорування.
Насильством щодо дітей слід вважати:
ü Нехтування дитиною;
ü Нехтування обов’язків стосовно дитини;
ü Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;
ü Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
ü Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;
ü Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
ü Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
ü Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.
Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.
Чи знаєте ви, що:
Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.
Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.
Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!
Як діти реагують на насильство в сім’ї:
Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
Діти відчувають сум.
Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.
Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?
Вони можуть:
Реагувати надто агресивно;
Не визнавати авторитетів;
Бути пасивними чи пригніченими;
Мати вигляд заляканих;
Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.
Пам’ятайте!
В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?
Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:
1.Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
2.Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
3.Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття. Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти. В результаті дитина: або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі; або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.